Права жінок та гендерна рівність в Україні: виклики та кроки вперед

Гендерна рівність — це не лише формальна норма, прописана в законі, а реальний індикатор рівня демократії, справедливості та розвитку держави. Попри значні зусилля української держави у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, викликів досі чимало.

Конституційні гарантії та законодавче підґрунтя

Відповідно до статті 24 Конституції України, усі громадяни мають рівні права та свободи незалежно від статі. Це базовий принцип, на якому побудована система гендерного законодавства. У 2005 році ухвалено Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який визначає ключові напрями державної політики у цій сфері: запобігання дискримінації, боротьба з насильством, захист прав жінок на ринку праці, в політичному житті, освіті тощо.

Проте попри це, на практиці жінки стикаються з низкою бар’єрів. Їхнє представництво в політиці, на керівних посадах та у безпековому секторі значно нижче, ніж у чоловіків. Жінки отримують нижчу заробітну плату за аналогічну роботу, а роботодавці нерідко дискримінують їх через репродуктивну функцію.

Причини гендерної нерівності: від стереотипів до структурних бар’єрів

Серед основних причин нерівності — глибоко вкорінені соціальні стереотипи: образ жінки як берегині домашнього вогнища, переконання, що вона не повинна займати відповідальні посади чи служити в армії. Патріархальні установки все ще переважають у суспільстві, водночас феміністичні ідеї сприймаються неоднозначно.

Нерідко навіть трудове законодавство працює не на користь жінок. Наприклад, положення Кодексу законів про працю обмежує права жінок із малими дітьми на нічні та понаднормові зміни чи відрядження — нібито з метою «захисту», що насправді обмежує їхні можливості реалізовувати себе професійно.

Позитивні зрушення останніх років

За останнє десятиліття в Україні реалізовано низку важливих змін:

• Скасовано перелік заборонених професій для жінок (наказ МОЗ №256, 2017 рік);
• Жінки отримали рівні права проходити військову службу, обіймати командні посади, брати участь у відрядженнях і добових нарядах (закон №2523-VIII);
• У 2021 році в ЗСУ служило понад 31 тисяча жінок, що становило близько 15,6% від усього складу;
• Створено підрозділ «Поліна» в системі МВС для боротьби з домашнім насильством;
• Запущено гарячу лінію 1547 та відкрито мережу шелтерів для постраждалих від домашнього насильства.

Окрему роль у просуванні теми відіграють освітні ініціативи. Наприклад, у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ діє Центр гендерної культури, проводяться науково-практичні заходи, дебати, воркшопи, круглі столи на теми прав жінок, фемінізму, мови ворожнечі та протидії насильству.

Проблеми, які залишаються

Попри поступ, існує низка проблем, які потребують системної роботи:

• Складність доведення фактів сексуальних домагань;
• Невеликий вплив жінок на прийняття політичних і управлінських рішень;
• Низький рівень залучення жінок до процесів безпеки та оборони;
• Обмежене фінансування програм підтримки рівності;
• Відсутність системної гендерної експертизи нормативно-правових актів.

Рекомендації для змін

Серед пріоритетних напрямів роботи:

• Розробка програм для підтримки жінок, які повертаються на ринок праці після декретної відпустки;
• Розширення мережі реабілітаційних і консультаційних центрів;
• Підвищення обізнаності населення щодо гендерних прав та форм насильства;
• Поглиблення співпраці органів влади з науковими інституціями для інтеграції результатів досліджень у політики рівності;
• Удосконалення збору гендерно розподіленої статистики в усіх сферах.

Висновок

Гендерна рівність — це не лише про жінок. Це про рівні можливості для кожного. І хоч Україна має серйозну законодавчу базу, справжня рівність настає лише тоді, коли формальні норми перетворюються на повсякденну практику.

Від державної політики до локальних ініціатив, від освіти до сектора безпеки — кожен рівень має бути залучений до розбудови суспільства, в якому повага, справедливість та рівність не є гаслами, а нормою життя.